КОВАЛЬЧУК ВІТАЛІЙ СЕРГІЙОВИЧ
Ковальчук Віталій Сергійович ( Позивний «Нео»)
Народився 06 лютого 1996 року. Зростав в селищі Чоповичі Коростенського району Житомирської області. Закінчив Чоповицьку школу-гімназію, та продовжив навчання у Київському професійному коледжі будівництва і архітектури.
Виховувала Віталія бабуся, яка намагалась огорнути своїх онуків любовʼю та турботою, яку не змогли дати рідні батьки. Віталій був старшим братом, зростав разом з сестрою Вікторією, та братом Олексієм ( загинув під час ворожого обстрілу 05 липня 2024 року поблизу н.п Вугледар на Донеччині). Дитинство Віталія було наповнене нелегкими випробуваннями, отож Віталій не любив говорити про себе, але в його житті було багато моментів, які б варто було запам’ятати. Проходив строкову службу в Прикордонній службі України, після чого працював та проживав у Києві.
Віталій був достатньо компанійським хлопцем, на всі питання завжди мав відповідь і дуже часто любив по-філософськи оцінювати ті чи інші ситуації в житті.
Повтомасштабне вторгнення рф 24 лютого 2022 року розділило багато життів на «до» та «після», життя Віталія не стало виключенням та зіштовхнуло з низкою нових випробувань. Восени 2023 року Віталій став на захист цілісності та незалежності України, та ніс службу в 80-тій окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді. Брав участь в боях на Донеччині( н.п Красногорівка), а згодом на Курщині (рф). Він не боявся, навіть коли ставало важко. Його сили не зникали.
«Віталік мав достатньо непростий характер, цим ми дуже схожі з ним, мали багато розбіжностей, але для мене він був найближчим завжди. Після того як Віталік пішов воювати, він змінився достатньо швидко, будучи в непростих умовах він завжди знаходив слова підтримки, для мене це було дуже цінним. Я пронесу памʼять про брата, наше дитинство, наше становлення як особистостей через роки. Важко усвідомити, що за пів року війна забрала обох братів і що зустрічі з людьми, з якими я росла, в яких попереду мала бути ще ціла епоха життя, тепер можливі лише на кладовищі» – з сумом згадала старша двоюрідна сестра Анна.
«Наш Віталій був не простою дитиною, підлітком, юнаком, людиною... Ніколи не забуду його слів після якоїсь події: «Тьоть, я хочу прожити своє життя, зробити свої помилки, свої висновки, де я помилився ,а потім їх виправити, якщо зможу.» Наші Янголи, Олексій і Віталій, назавжди в наших серцях..» - написала рідна тітка Ольга,яка брала участь у вихованні хлопців.
«Наш Віталій завжди любив справедливість. Його дуже бентежила навіть думка, що щось робиться не так як потрібно. Віталька завжди був душею компанії. Працюючи разом, я бачила, як його поважали колеги і він з легкістю йшов їм на допомогу. Він ніколи не забував привітати всіх своїх рідних зі святом. Дуже любив роботи сюрпризи. Завжди хотів допомогти у важку хвилину та ображався коли своєчасно йому не говорили про якісь проблеми» – зі сльозами на очах згадує рідна тітка Наталія.
«Віталік був одним з моїх братів, з яким я спілкувалася найбільше. Коли він проживав в Києві часто проводив зі мною час, тоді я це не цінувала, а тепер готова на все, щоб повернути ці моменти. Після закінчення школи я вирішила піти навчатися на військову, як він говорив мені : «хочу щоб ти вже скоріше випустилась і переломила систему армії ЗСУ». Але так вже не буде....» - з сумом згадує молодша двоюрідна сестра Анастасія.
19 січня 2025 року Ковальчук Віталій – оператор 1 десантно-штурмового взводу 9-ої десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону загинув на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора поблизу н.п Черкаське Порічне Суджанського р-ну Курської обл рф. І хоча його життя обірвалося далеко від рідної землі, його ім’я залишиться в серцях тих, хто його любив,і завжди любитиме та памʼятатиме.
Віталію тепер назавжди 28…
