A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Чоповицька громада
Житомирська область, Коростенський район

Історична довідка

   Історія  селища міського типу Чоповичі, як і історія багатьох інших невеликих населених пунктів, дещо оповита таємницею. Все ж відомо, що територія, де  знаходяться Чоповичі, була населена ще в прадавні часи, про що свідчить виявлене тут неолітичне поселення IV тис. до н.е.  У VI-VII ст. на території Чопович розміщувалося родове поселення древлян — Чопів.   Є достатньо очевидним, що Чоповичі, Рід Чопів існують ще з часів Князівства Древлянського, столицею якого було місто Іскоростень (нині – Коростень).  Науковці стверджують, що на місці нинішніх Чопович була військова залога древлян, яка прикривала підхід до  Іскоростеня. Чоповичі знаходяться, як би на острові між 3-х річок: Перегорщ, Чопівка та Славута. Таке географічне положення з військової точки зору надзвичайно вигідне, що обумовило  необхідність  та створення такого поселення-фортеці ще в древлянські часи, коли древлянам доводилось захищатися від численних ворожих нападів.   Звідси, очевидно, з’явилося одне з припущень щодо походження назви Чоповичі. На підставі лінгвиністичних досліджень дехто стверджує, що назва Чоповичі походить від слова «чопик». Чопик – це кілочок, яким закривали дерев’яну діжку.

   Все ж головною  версією щодо походження назви Чопович, котра нині має широку популярність, як серед місцевого населення, так і серед науковців, а також опирається на історичні докази та артефакти, є та, що Чоповичі започатковані в часи Великого князівства Древлянського (ІХ-Х століття) древлянським князем-воєводою Чопом, який за особливі бойові заслуги отримав від Великого князя Древлянського землю — нагороду, котру за переказами мав об'їхати на коні за день та на якій і  започаткував селище та Рід Чопів.

   У даний час у центрі селища за ініціативою нашого земляка, професора Василя Баранівського та за підтримки інших відомих  діячів, а також громади селища засновнику князю Чопу Древлянському встановлено пам’ятник. Головними меценатами в реалізації проекту стали професор Василь Баранівський, Юрій Фещенко-Чопівський (м. Вашингтон), Микола Рудченко та інші. Пам’ятник виконав відомий скульптор з Коростишева Віталій Рожик.

   Тривалий час історія древлян, Древлянського князівства, селища Чопович за різних історичних обставин замовчувалася та викривлялася. Особливо негативну роль відігравали залежність древлян від тогочасної влади Києва, котра була агресивною щодо древлян, Литовсько-Польської держави, Російської та Радянської імперій, котрі були не зацікавлені в об'єктивному її висвітленні.

   Численні історичні джерела, артефакти (залишки укріплень тощо), давні перекази, історичні архіви, наукові розвідки підтверджують стародавність селища та його заснування князем Чопом Древлянським. Так історик-краєзнавець, що  родом з Коростеня, М. І. Брицун-Ходак, в книзі «Тисячолітні веди Землі Древлян» на стор. 417 стверджує:  «…Серед названих Чоповців, Скуратовців, Меленівців, Чопи-Чоповичі найдревніша гілка Старого Роду Х віку, генеза Роду має набагато древніший корінь… Древність Роду Чопів-Чоповичів не викликає сумнівів. Вони мають глибинний корінь Племен Полуденного Світу…". Про факт отримання князем  Чопом Древлянським Грамоти на отримання землі-нагороди стверджують також багато відомих істориків (В.Антонович, М. Брицун-Ходак, В. Баранівський, С. Бондаренко, А. Томашевський, Ю. Кононученко,  В.Тимошенко та інші).

   Науковці вважають  помилковою думку, що назва селища походить від пізнішого нащадка князя Чопа Древлянського – Ігната Чопа, який володів селищем, мав грамоти на володіння, видані Києво-Руськими, а, вірогідно, ще Древлянськими князями та які він представляв королю, Великому князю литовському Сигізмунду І Старому (1.1.1467-1.4.1548р.), який за нові воєнні заслуги Чопів підтвердив право на володіння  Ігнатом Чопом селищем та видав грамоти,  що продовжили право Чопів на володіння землями.

Перша письмова згадка про Чоповичі як село  Овруцького  повіту  датується 1519 роком.

   З 1569 р. (Люблінська унія, створення Речі Посполитої)  руські області були приєднані до Польської Корони, чопівці були зачислені до польської шляхти.

   У період національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького був зруйнований Овруцький замок, у якому зберігалися, в числі інших документів, документи Чоповських. Документи загинули. Цим хотів скористатись Овруцький староста Франціск Потоцький, з тим, щоб позбавити чопівців шляхетських прав. Та це не вдалося. Король Сигізмунд II Август підтвердив своєю грамотою дворянські привілеї Чопівчан, грамота датована 22-м червня 1570 р.

   У 1683 році, після тривалої та героїчної боротьби Чопів за свої права та гідність, король Іоан III своєю грамотою остаточно визнав за  ними шляхетне походження. Були підтверджені і їхні великокнязівські грамоти, поновлене право на володіння землями, не вимагалася інша повинність, окрім двох служб кінних і збройних (двох озброєних вершників). Чопи мали бути готові виступати за першою вимогою Речі Посполитої. Їм було надано землі, річки і бортні місця. За способом життя вони мало чим відрізнялися від жителів навколишніх сіл. Поряд з військовою службою займалися землеробством, рибальством, мисливством тощо. Лише найбагатші з родини Чопівських мали кріпаків. Все ж польсько-шляхетське засилля викликало невдоволення у вільнолюбних чопівців. Наприкінці XVII ст. жителі Чопович стали активними учасниками козацько-селянського повстання під проводом С. Палія. Уродженець села І. Кириченко був суддею в повстанському війську.

   У 1778 році в селі за кошти місцевих жителів була збудована дерев’яна церква в ім’я св. Трійці.

   Після приєднання Правобережної України до Росії перед жителями Чопович знову постали проблеми захисту своїх прав і привілеїв. Спираючись на історичні документи, вони довели свою приналежність до дрібнопомісного дворянства.

   У 1847 році в Чоповичах проживало більше 3,5 тис. жителів, в т.ч. 283 сім’ї дворян Чопівських та 84 — дворян інших прізвищ. Реформи 60-х років XIX ст. прискорили економічний розвиток Чопович. Тут почала діяти фабрика гнутих меблів, миловарний і свічковий заводи, аптека.

   У 1887 році в Чоповичах налічувалося 4905 жителів. У 90-і роки почав випускати продукцію лісопильний завод. Працювало 7 вітряків і 4 млини. Напередодні першої світової війни в селі проживало 6250 жителів, діяло 15 дрібних підприємств. У Чоповичах діяло двокласне земське училище, при ньому – народна бібліотека. Працювала дільнична лікарня на 10 ліжок. У 1914 році відкрито приватний кінематограф. Зусиллями земської управи створена Чоповицька агрономічна дільниця. Торгівлю забезпечувало 7 бакалійних лавок, кілька магазинів залізоскоб’яних товарів, два магазини шкіряних товарів, ресторан. В урочищі Кип’ячому поблизу Чопович був заснований монастир Києво-Печерської лаври на честь Усікновення глави Іоанна Хрестителя. Тут незабаром виросла церква, у якій «кипіло» джерело, де брали воду для зцілення. У монастирі зібралося понад сто монахів. При більшовиках монастир у Кип’ячому зазнав утисків. Наприкінці 20-х років монастир було спалено.

   На фронти першої світової війни було мобілізовано понад тисячу жителів села, третина з них загинула, 44 повернулися каліками. Наприкінці січня 1918 року в Чоповичах встановлено радянську владу. Проте, вже наступного місяця в село увійшли німецькі війська. Місцеві жителі організували їм активний спротив. У районі Чопович діяв партизанський загін, який очолював І. Чернов-Мирутенко та І. Драпій. У квітні 1919 року радянською владою в селі було створено ревком на чолі з Л. Дідківським та І. Кириченком, а з серпня 1920 року — комітет незаможних селян.

   У 1921 році створено сільраду. В 20-30-і роки на території Чопович діяли українська та єврейська національні сільради. На початку 20-х років у Чоповичах існувало 2500 господарств, проживало біля 15 тис. жителів. Тут діяли споживче товариство та 2 ТСОЗи. Працювало також біля 20 кустарних підприємств, що об’єдналися в артіль, який виготовляв гнуті меблі. Крім того, в селі було 6 млинів та 4 олійниці. У 1926 році було створено колгосп «Перемога». Через два роки в селі діяло вже 13 сільгоспартілей. З 1929 року в селищі діяла промартіль «Пролетарій», яка через 10 років перетворилася в фабрику гнутих меблів. На ній працювало біля 100 робітників.

   З 1935 року Чоповичі стали селищем міського типу та районним центром. На початку 30-х років була добудована лікарня. У 1939 році  загалом діяло 4 семирічки та одна середня школи, де навчалося близько тисячі учнів. Працювали будинок культури, районна бібліотека.

   З перших днів Великої Вітчизняної війни жителі Чопович були масово залучені до оборони країни. Понад 7 тис. жителів працювали на будівництві оборонних споруд Коростенського укріпрайону. З числа 200 добровольців було сформовано винищувальний батальйон. Біля 500 жителів селища стали бійцями Червоної Армії, боролися з ворогом в партизанських загонах, 472 з них загинули. В період окупації в Чоповичах діяла підпільна організація під керівництвом офіцера Червоної Армії О. Іщенка, який потрапив в оточення. У лютому 1943 року гітлерівці схопили керівників підпілля, проте організація продовжувала діяльність. Підпільники підтримували зв’язки з Чоповицьким партизанським загоном, який діяв у складі з’єднання М.Наумова. 14 листопада 1943 року частини 4-го гвардійського Кантемирівського корпусу та 13-ї армії визволили Чоповичі, проте гітлерівці перейшли в контрнаступ. У жорстоких боях радянські воїни зупинили ворога. Більше 400 бійців полягли на чоповицькій землі, серед них Герой Радянського Союзу майор П. Захарченко. Офіцерам О. Єгорову та В. Вайсеру за виявлений героїзм посмертно присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. У 1959 році на честь радянських воїнів, які загинули при визволенні селища споруджено меморіал, на якому у 1975 році встановлено танк Т-34.

   У повоєнні роки завдяки зусиллям жителів Чопович вдалося швидко загоїти рани. У 1950 році на території Чопович діяло два колгоспи — «Перемога» та ім. Ворошилова. У 60-70-і роки розширено і реконструйовано фабрики гнутих меблів і швейну. У 1957 році  збудовано льонозавод, який швидко перетворився на одне з найбільших підприємств селища. Наступного року Чоповицький район було ліквідовано, більшість його населених пунктів, в т.ч. і Чоповичі увійшли до складу Малинського району. Чоповичі стали центром селищної ради. У 1972 році на базі місцевого колгоспу «Перемога» утворено радгосп насінницького напрямку «Чоповицький». На початку 1988 року він був реорганізований в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство «Чоповицьке». Одним з найбільших підприємств селища в 90-і роки був завод «Електровимірник», нарощували потужності льонозавод, Чоповицьке відділення «Агропромтехніки», цех Малинської швейної фабрики.

   Завершуючи висвітлення радянського періоду в історії Чопович, крім певних позитивних показників у розвитку сільськогосподарського виробництва, промисловості, освіти, культури слід бачити недоліки, злочини та страждання від радянської влади, які перенесли чопівці в цей складний період. Це – переслідування та репресії щодо безневинних людей під час так званої «колективізації», це – голодомор влаштований сталінським режимом. За даними Чоповицької селищної ради у 1932–1933рр. загинуло 316 чол., на сьогодні встановлено імена 121 чол. (див. Національну Книгу пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 pp. в Україні. Житомирська область.).

   Багато чопівців було безневинно репресовано радянською владою в 30-40 роки XX століття (див. «Книгу Пам'яті України»).З цього питання необхідне додаткове дослідження.

   В Книзі Пам'яті України про громадян, які загинули у воєнних конфліктах за рубежем «ЗАГИБЛІ НА ЧУЖИНІ» (К.: Пошуково-видавниче агентство “Книга Пам'яті України”, 2003. — 624 с.) наведені дані, зокрема, про загибель чопівців (Барановських, Білошицьких, Фещенків, Філоненків  та ін..) під час стратегічної операції радянських військ по звільненню західноукраїнських територій України від тогочасної Польщі. Багато  чопівців загинуло, покалічено, репресовано в період та після Радянсько-фінської війни.

   Після Другої світової війни чопівці вимушено брали участь у бойових діях в Кореї (1950-1953р.р.),  в угорських подіях (1956р.), війні у В’єтнамі, в країнах Близького і Середнього Сходу (1956-1982р.р.), Чехословаччині (1968р.) та ін. (З цього питання також  необхідне додаткове дослідження).

   Крім показаних вище бід, втрат, що спіткали українців, зокрема й чопівців, слід пам’ятати й інші: це тоталітарність системи влади та правління, нав’язування нам чужої культури, релігії, мови тощо. Це масове переселення людей в інші регіони, руйнування шляхетської традиційної культури чопівців.

   В період Незалежності України, безумовно життя стало більш демократичним, зросли можливості громадян до ініціативи, пошуку кращого життя. Та в період Незалежності Україну спіткала нова біда – не проголошена збройна агресія з боку Російської Федерації, що розпочалася в 2014 році та триває до сих пір. На Сході  країни загинув Василь Васильович  Бондар, який похоронений на кладовищі смт Чоповичі.

   У 2016 році було прийнято рішення  про утворення  Чоповицької селищної об’єднаної територіальної громади, до складу якої увійшли села: Барвінки, Будницьке, Гутянське, Загребля, Крушники, Кутище, Липляни, Новобратське, Пристанційне, Стримівщина, Тишив, Йосипівка, Шевченкове. Смт Чоповичі стали адміністративним  центром ОТГ. Чоповицьким селищним головою обраний Філоненко Михайло Миколайович.

   Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 р. №711-р визначено  адміністративні центри та затверджено території  територіальних громад Житомирської області. Відповідно до цього розпорядження  затверджено Чоповицьку селищну територіальну громаду у складі Чоповицької, Барвінківської, Владівської, Головківської, Йосипівської, Скуратівської, Шевченківської територіальних громад. Тепер до Чоповицької селищної територіальної громади входить смт Чоповичі та 26 сіл.  Адміністративний центр громади – смт Чоповичі.  Постановою Верховної Ради України  від 17 липня 2020 року № 807-ІХ  «Про  утворення  та ліквідацію районів» Чоповицьку селищну територіальну громаду включили до  Коростенського району.

 

   Підготував професор В.Ф. Баранівський

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь