СЕНИЧ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
Сенич Микола Миколайович – народився 1 лютого 1977 року в с. Барвінки Житомирської області Коростенського р-н (Малинського р-н).
Закінчив Барвінківську 8-ми річну ЗОШ 1-3 ст. (1984 -1992рр)
Вступив в Малинське професіно-технічне училище № 13 (ПТУ), де здобув спеціальність кухаря. (1992 -1995 рр).
Військова строкова служба ВДВ в Івано-франківській обл. м.Хирів (1995 – 1997 рр)
Після проходження строкової військової служби, Микола Миколайович розпочав трудовий шлях в Пожежній рятувальній службі.
Сімейний стан – одружений, має 2 дітей від першого шлюбу. (З першою дружиною Ольгою в шлюбі прожили 16 років, де народилося двоє чудових синів).
Другий шлюб Микола Миколайович зареєстрував у нелегкий для країни час, під час повномаштабного вторгнення 20.04.22 року з жителькою громади – Луговською Вітою Павлівною.
Зі слів сина Олександра, його батько був завжди прикладом для наслідування. Такий дотепний та водночас справедливий. Справжій борець! Всі хто колись мав можливість поспілкуватись з татом, можуть сказати, що його харезматичність брала верх. Він завжди посміхався та жартував. Напевно йому так легше було переживати непрості часи. Варто зауважити, що Микола Миколайович дуже полюбляв сеззонне тихе полювання (на грибочки), він ніколи з собою нікого не брав, адже дану можливість використовував, щоб побути на одинці, та зібратись з думками.
Під час Революції Гідності, тато готувався підсвідомо до оборони Батьківщини, напевно ще тоді він щось відчував. (зауважив Олександр)
З 2014 -2015 рр. Микола Миколайович обороняв східні кордони України від ворога в складі Окремого Аєромобільного 90-го батальйону.
Демобілізація дещо затягнулася, тому Микола Миколайович в зоні АТО пробув 1рік та 6 місяців.
Отримав Учасника АТО; Ветерана війни, учасник бойових дій; Відзнаку командира Окремого Аєромобіьного 90-го батальйону (АТО);
Під час повномаштабного російського вторгнення, Микола Миколайович разом зі своїм старшим сином Олександром стали на шлях воїнів-захисників. 25 лютого 2022 року, не чекаючи на мобілізацію вони добровільно прийшли в ТЦК та СП Коростенського 3-го відділу, щоб їх відправили на захист Батьківщини.
Їх бойовий шлях розпочався в 13 окремому батальйоні ДШВ, а саме з Макарівської операції (Київська обл. смт.Макарів) – операція була завершена успішно!
Пізніше формувався 46 окремий Аєромобільний батальйон ДШВ, і Микола Миколайович разом з сином були направленні на додаткове навчання в
м. Житомир. Після завершення військової підготовки Микола Миколайович з сином Олександром в складі 46- го Окремого Аєромобільного батальйону ДШВ вирушили на південь України звільняти Херсонщину. Після успішної операції Микола Миколайович отримав звання головного сержанта, але подібних операцій було багато, під час крайньої на Херсонщині Микола Миколайович отримав перше поранення. Після лікування у військовому шпиталі, він повернувся до своєї другої великої родини українців (побратимів). З часом його направили на додаткове військове навчання закордон в Великобританію. Ставлення побратів до батька було дуже хорошим, адже він був не лише моїм батьком, а й батьком для всіх наших молодих бійців (зауважив син Олександр) , тому й отримав позивний «Батя». Всіх юних солдатів Микола Миколайович дуже оберігав, навчав, підтримував , адже в кожному з них він бачив напевно нас з братом (зауважив син Олесандр). Далі визвольними пунктами були Донбас-Соледар-Мар`янка-Яковлевка-Бондарне- околиці станції Сіль. В Соледарі Микола Миколайович отримав 2 кантузію.
Під час крайньої операції батальйону в Соледарі, частину побратимів ворог зажав біля під`їзду, і батько швидко зреагував, та прийняв рішення не чекати кращої миті, та допомогти побратимам. Швидко зібравсь і пригнувши в машину поїхав їм на допомогу. Він підігнав машину так до під`їзду, щоб кулі летіли в метал (машину), а тим часом побратими мали можливість вийти з блоку. Нажаль, дана операція пройшла з однією втратою нашого воїна, і доречі це була єдина втрата під час командування підрозділом Миколи Миколайовича (зі слів сина).
Пізніше наш батальйон вирушив в Запоріжську область, для проведення операцій з покращення становища наших бійців ЗСУ на полі бою. Фатальним та тяжким став виїзд на завдання 29 серпня 2023 року. Батько з побратимами виїхали на чергове завдання (рота 46- го окремого аєромобільного батальйону ДШВ). До завершення даної операції залишалось 4 години…Хлопці з батьком були в повній бойовій готовності, і раптом зі сторони ворога почався мінометний обстріл, який супроводжувався артилерією… Стало тихо, здається і земля пішла з під ніг, небо стало чорним, по рації передали, що є 200-ті. Я відразу відчув, що в серці стало пусто, і дуже холодно…повідомили «Батя» пав смертю хоробрих за Україну, в перемогу якої він вірив до останнього подиху життя. Тато отримав поранення не сумісні з життям. Назавжди стала раною в моєму серці дата 31 серпня 2023 року…Я втратив весь всесвіт разом зі своїм батьком (зі слів сина Олесандра).
Похований Микола Миколайович на Батьківщині під синім небом і рідним прапором в селищі Чоповичі.
ПЕРЕЛІК НАГОРОД І ВІДЗНАК молодшого сержанта, головного сержанта Аєромобільної роти 46- го окремого батальйону Аєромобільних військ ДШВ – СЕНИЧА МИКОЛИ МОКАЙОВИЧА.
1.ЗА ПОРАНЕННЯ НАГОРОДА
2. УЧАСНИК АТО
3. ВЕТЕРАН ВІЙНИ, УЧАСНИК БОЙОВИХ ДІЙ
4. ВІДЗНАКА КОМАНДИРА ОКРЕМОГО АЄРОМОБІЛЬНОГО 90 –ГО БАТАЛЬЙОНУ ДШВ
5. ВЕТЕРАН АЄРОМОБІЛЬНИХ ВІЙСЬК
6. ВІДЗНАКА КОМАНДИРА 46 – АЄРОМОБІЛЬНОЇ ДШВ «ШЛЯХ ЧЕСТІ»
7. ВІДЗНАКА КОМАНДУВАЧА «ЗАВЖДИ ПЕРШІ»
8. ЗА ЗРАЗКОВУ СЛУЖБУ (ВОЛОДИМИР ЗЕЛЕНСЬКИЙ)
9. ОРДЕН ЗА МУЖНІСТЬ 3 СТ.
10. МЕДАЛЬ ЗА ЖЕРТОВНІСТЬ ТА ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ
11. ОРДЕН ЗА МУЖНІСТЬ 2 СТ. ПОСМЕРТНО ( ПОКИ ЩО НЕ ВИДАЛИ).
